У неділю вранці час ніби сповільнив свій хід. Сонце не так поспішно пробивається крізь штори, як у робочі дні, а ніжно проникає всередину, розкидаючи на дерев’яному підлозі лінькучу золотисту пляму. У кухні розноситься аромат свіжозвареної кави, змішаний з хрустким запахом хліба, що виходить із тостера після «дзвінка» — це ритуал вихідних, що не вимагає поспіху.

Зовнішній світ також пробуджується спокійно. Іноді чути дзвінке спів птахів, а гул косарки сусіда здається далеким і мирним. Ти спираєшся на диван, пальцями проводиш по сторінках книги, і цей шелест стає найгучнішим звуком цього ранку. Можливо, сенс неділі саме в цій спокійній порожнечі: без необхідності поспішати за розкладом, є лише час сам по собі, як пар, що повільно піднімається і зникає у чашці — даючи тобі справжнє відчуття життя і можливості мати повністю свій, ніжно і ласкаво оброблений ранок.

Ця вкрадена напівденька безтурботності достатня, щоб розгладити всі складки минулого тижня.